
Виділяють три
основні групи труднощів, з якими зустрічаються не готові до школи діти.
Перша група належить
до системи стосунків і взаємодії з однолітками (невміння
слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з
однолітками, погоджувати з ними свої дії),
друга – до сфери спілкування
з дорослим (нерозуміння запитань учителя, його особливої позиції,
специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування),
третя – до сфери самосвідомості
дитини (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне
ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок
учителя).
Ці три групи
труднощів відображають основні компоненти психологічної готовності дитини до школи
і шкільного навчання. Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою
у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня
розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує
неабияких зусиль, певного запасу знань про навколишній світ, сформованості
елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти
узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою
діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливими є і позитивне ставлення дитини
до навчання, і здатність до саморегуляції поведінки та прояву вольових
зусиль.
Тому поняття
«готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке,
яке охоплює всі сфери життєдіяльності майбутнього першокласника.
Необхідно одразу
розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до
школи.
Педагогічна
готовність – це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини
на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння читати,
рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність
навчання навіть на найближчий час.
Психологічна
готовність – це якісна своєрідність інтелектуального розвитку
дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно
навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня, на наш погляд,
надзвичайно важлива.
В психології
виділяють такі взаємопов’язані компоненти психологічної готовності дитини до
шкільного навчання: - мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна,
емоційно-вольова та соціальна.
Мотиваційна
готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні,
бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи,
наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.
Фізіологічна
готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних
(рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних й
анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я
(фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання
дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою
складовою даних компонентів є соматичне і психічне здоров'я дитини,
сформованість навичок здорового способу життя.
Інтелектуальна
готовність пов’язана з відповідним рівнем розвитку
пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є
фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних
функцій, нових між функціональних психологічних систем.
Емоційно-вольова
готовність визначається рівнем сформованості довільності
основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю,
умінням контролювати свої емоції.
Соціальна готовність означає
адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні,
мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну
активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання
власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).
Рівень розвитку
психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим
показником.
Джерело:
https://vseosvita.ua/library/gotovnist-ditini-do-navcanna-u-zakladi-zagalnoi-serednoi-osviti-9636.html
Немає коментарів:
Дописати коментар