Друзі, з 12 грудня – 19 грудня проходе Національний Тиждень Читання, який проводиться за ініціативи Українського інституту книги. Приєднуємось до участі!!!
Пропоную всім читати, що завгодно, але найкраще щось зимове, святкове, загадкове... Чому? - спитаєте ви. Тому що розпочалися зимові свята! Найбільш таємничі, урочисті і родинні, які обіцяють здійснення мрій кожному, хто вірить у чудеса.
Взимку у всіх з’являється справжній святковий настрій, а також посилюється віра у чудеса. І це не дивно, адже сніг нагадує про найтепліші сімейні спогади. Однак зимова пора року надихає не тільки робити приємне близьким, а й читати затишні книжки.
Про цю казкову пору року можна чимало розповідати, але краще це зробити мовою поезії. До вашої уваги вірші українських поетів про зиму, які змусять вас побачити красу засніженої природи та подарують відчуття гармонії зі світом.
Вірші про зиму від українських поетів
Зразу хочеться згадати вірш Валентина Бичка “Зима”, де ми простежуємо прихід зими і те, якою стає природа під сніговим килимом:
Дорога біла стелеться,
І краю їй нема.
Сніжок мете. Метелиця.
Прийшла до нас зима.
Льодком тоненьким скована,
Спинилася ріка.
Повита тихим сном вона,
Весняних днів чека.
І ліс дріма. Безлистною
Верхівкою поник.
Над ним пісні висвистує
Лиш вітер-сніговик.
Зима дарує нам дивовижні відчуття. Саме цієї пори року вулиці міста перетворюються у крижаний палац. Дмитро Павличко у своєму вірші “Зима, немов античний храм” описує зиму так:
Зима, немов античний храм
Упала і лежить в руїні.
Залишені воді й вітрам,
Стовпи скришилися камінні.
Уламки снігу навкруги —
Поколоті долівок брили.
Поволі топляться боги,
Що діти їх колись ліпили…
Не таємниця, що чарівнішим за все є зимовий вечір. Час, коли нібито місто повинно засинати, а воно тільки починає красуватися нічними вогнями. Блискучий сніг у злитті з ліхтарями створює над містом величезний блискучий купол. Таку красу зимової пори неможливо описати звичайними словами, тому Василь Симоненко взявся відобразити її у рядках свого вірша “Зимовий вечір”:
Зимовий вечір,
Закуривши люльку,
Розсипав зорі,
Неначе іскри,
Пустив хмарки,
Мов кільця диму,
І, проскрипівши чобітьми,
Шепнув морозам,
Щоб готували вікна,
Ліси вбирали
У білий іній
Та готували
Йому постіль.
Хочеться згадати й про вірш Івана Франка “Сипле, сипле, сипле сніг”. Саме такий казковий стан зимової пори нам більш запам’ятовується:
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні…
А ось ще чудові вірші, які також не можна не згадати:
Грудень
Уночі мороз поволі
Інеєм упав на шлях…
Спотикається на полі
Місяць грудень по грудках.
І тому такий він гнівний,
Дружить з вітром крижаним.
А хуртеча рівно-рівно
Засипає слід за ним.
Сипле сніг мов стеле килим,
Щоб за груднем із дібров
Тим рипучим снігом білим
Рік Новий до нас ішов.
(Михайло Литвинець)
***
Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов’ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.
Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам’ять наша – мак в колисці.
(Микола Вінграновський)
***
Снігу, снігу сиплеться довкола.
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.
Тільки діти витягли санчата
І, б’ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.
(Василь Симоненко)
***
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
Їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде…
(Ліна Костенко)
ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ПОЕТИ ПРО ЗИМУ
Cнігу, снігу сиплеться довкола
(Василь Симоненко)
Узимку
(Леся Українка)
Пряля
(Ліна Костенко)
Ялинка
(Олександр Олесь)
Вже неминуче буде сніг
(Микола Вінграновський)
Вийшли вранці ми
(Павло Тичина)
Зимня пісенька
(Леонід Глібов)
Тьохкає крига
(Анатолій Качан)
Січень
(Андрій М'ястківський)
Білі Мухи
(Максим Рильський)
Сніжинки
(Микола Вороний)
Зима
(Анатолій Камінчук)
Новорічна ялинка
(Максим Рильський)
Нічний гість
(Дмитро Павличко)
Навкруги казкові шати
(Вадим Скомаровський)
Віхола
(Ліна Костенко)
Казка про рукавичку
(Платон Воронько)
Хатній змій
(Микола Воробйов)
Падав сніг
(Тамара Коломієць)
Сніг
(Павло Мовчан)
Гриць та мороз
(Петро Мостовий)
Загадка з відгадкою
(Василь Довжик)
Замкнений гай
(Володимир Коломієць)
Вже неминуче буде сніг
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.
За ногу схопить вітер дим,
А сніг і дим завіє...
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє...
Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб'є із віт над світом.
До айстр останніх припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе –
І забіліє з ними.
Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину...
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину...
(Микола Вінграновський)
Зимова пора багата на
безліч
шокуючих своєю красою пейзажів.
Мало хто замислювався над тим, що саме ця пора дарує нам ті улюблені спогади та
бажання зануритись у казкову зимову атмосферу. Вона кожного року малює чарівні
малюнки, морозить і зігріває водночас та дає нам змогу зрозуміти, хто насправді повинен бути поруч з нами у цей
затишний зимовий вечір.
А які ви знаєте вірші українських поєтів про зиму? Гадаю, зараз саме час поринути у чудову атмосферу зимових свят та почитати для душі…
Немає коментарів:
Дописати коментар