Тема. «Звуки [г] і [r] в українському усному мовленні, їх позначення на письмі»
В нашій абетці 33 літери,кожна з них має своє ім'я. Літери ми пишемо, а звуки вимовляємо. Літери бувають друковані і писані, великі і малі. А ось звуки:голосні , приголосні. Сьогодні поговорими про звуки-приголосні. А саме про загадкові звуки [г] і [r], з якими протягом останніх століть траплялися просто неймовірні пригоди.
Укр.мова бере свій початок із праслов’янських мов, в якій слова промовлялись з проривним [r]:аґрус, аґу, ґава,ґанок ,ґедзь,ґрати,(картинки) ,який згодом трансформувався у звичну нам [г], але [r] з нашої мови не зникла, а залишилась у деяких словах.З буквою ґ пишуться українські прізвища, якщо вони так вимовляються їхніми носіями: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґжицький, Ґлієр, Ґоґора, Ґресько, Ґриґа, Ґудзій, Ґудзь, Шміґельський тощо. Літера [r] зустрічається у Пересопницькому Євангеліє.(картинка), яке вважається найдорожчою духовною святинею українців,починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента України на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє. А в 1619 році її вводить до абетки Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці», запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук.
У “ Словарі укр.мови”(1907-1909рр) Борис Грінченко наводить близька 300 слів з літерою [r].Рекомендовано вживати цю літеру «Найголовнішими правилами українського правопису» (1921) і правописом 1928 року. 1933 року з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером. У Галичині та на Закарпатті літеру ґ вживано до 1939—1944 років. І. І. Огієнко в 1920-х роках, перебуваючи в еміграції, писав, що небажано зловживати літерою «ґ», намагаючись наблизити українську вимову до вимови західних чи східних сусідів і, таким чином, нехтуючи українську культуру, настільки ж не варто відкидати уже засвоєні в мові слова на зразок ґрунту чи ґвалту, оскільки вони також є частиною тієї ж старої культури.
Ю. В. Шевельов класифікував звук [ɡ] як «не характеристичний для української мови»[13] . Під час Другої світової війни, коли готували нове видання українського правопису, такі авторитети, тонкі знавці мови, як Максим Рильський, Павло Тичина , намагалися повернути безпідставно вилучену літеру в українську абетку. Проте ані правописом 1946 року, ані його новим виданням 1961 року її не було реабілітовано. У наступні роки літератори, педагоги, науковці не раз порушували це питання: дискусії на сторінках журналу «Українська мова і література в школі» (1963), статті Бориса Антоненка-Давидовича «Літера, за якою тужать» (1969) тощо. До бажаної зміни не дійшло, це наукове-культурне питання зараховували до розряду закритих для обговорення тем і вважали проблему остаточно розв'язаною ще 1933 р.
Попри відсутність літери в абетці, ґ використовувалася в мовознавчих виданнях як знак транскрипції — для відрізнення фонеми г від ґ . Літеру поновили у третьому виданні «Українського правопису» (1990). Сьогодні немає єдиного, чітко визначеного погляду на вживання літери ґ як у власне українських лексемах, так і в запозиченнях. Правопис не дає однозначної відповіді на це питання, оскільки важливо не порушити традицій літературно-мовного написання і пам’ятати, що в основі будь-якого правопису є система національної мови, національна традиція.
Водночас слід зазначити, що відтворення фонетичної специфіки іншомовних слів передбачає врахування звучання мови-джерела і звукових особливостей української мови. Але чинний ПРАВОПИС 2019 року визначає такі випадки вживання звуків [г] і [r]:
§ 5. Буква г передає на письмі глотковий щілинний приголосний звук як в українських словах: берегтè, вогóнь, гáдка, гукáти, дорогèй, жагá, згин, крèга, могóтній, пагінéць, так і в загальних та власних назвах іншомовного походження на місці г, ґ : аборигéн, агітáція, агрéсія, Áнглія, Гаáга… .
§ 6. Буква ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний:
1. В українських та в давно запозичених і зукраїнізованих словах: ґелґотіти, ґрасувáти, ґринджóли, ґрунт,
2. У власних назвах — топонімах України: Ґорґáни (гірський масив), Ґорóнда, Óґля (села на Закарпатті), прізвищах українців: Ґалаґáн, Ґалятóвський, Ґéник… Ні в якому разі не можна плутати ці звуки у вимові-це може призвести до непорозуміння (картинки з прикладами ): грати (играть) - ґрати( решетка) гніт(ярмо) - ґніт (у гасовій лампі) гулі(гуляння) - ґулі( шишка на лобі) .
Немає коментарів:
Дописати коментар